Повернутися до звичайного режиму

Психологічні особливості дітей підліткового віку

Підлітковий вік характеризується підсиленням незалежності дітей від дорослих, майже в усіх сферах діяльності. Якщо молодший школяр, не дивлячись на свою безмежну рухливість і явний непослух, все ж повністю залежить від дорослих, які, якщо вони достатньо авторитетні, можуть впливати на психологію та поведінку дитини, то підліток набагато незалежніший і менше піддається зовнішньому психологічному впливові, особливо з боку дорослих , батьків, вчителів .Та ця незалежність відносна, є звичайним ще дитячим протестом на слова і дії дорослої людини , а не дорослий вчинок .

Підлітковий вік характеризується підвищеною увагою дитини до самої себе, до своєї зовнішності, до самопізнання, самовиховання. Якщо у більшості молодшого школяра ще фактично не має особливого, незалежного від дорослої думки відношення до себе, та в підлітків воно є. Інша справа – на скільки воно досконале чи відповідає дійсності . Таке відношення до себе відрізняється психологічним різнобарв’ям : дитина знає і частково правильно може оцінювати себе як з позитивної, так і з негативної сторони, вбачаючи свої переваги і недоліки . Таке відношення може бути суперечливим. Підліток з одного боку може бачити і оцінювати себе як доволі достойного, заслуговуючи на повагу , а з іншого боку – як особистість, що має багато реальних недоліків, від яких потрібно звільнятися. Але і в цьому підліток частіше проявляє себе не як доросла людина, він по-дитячому перебільшує свої переваги і по-дитячому зменшує недоліки .

Істотні відмінності підлітків від молодших школярів вбачається в особливостях нормативної свідомості і нормативній регуляції поведінки. Якщо молодший школяр в своїй поведінці і внутрішньому регулюванні орієнтується на соціальні норми, створені дорослими людьми, і практично не реагують на внутрішньо групові вікові норми (що встановлюються однолітками ), то підліток в цьому плані зорієнтований на однолітків.

Прагнення до особистісного авторитету серед одноліток і до фізичного самовдосконалення, характерне для підлітків, породжує в них активний пошук зразок для наслідування, який вони знаходять серед старших за віком дітей і дорослих людей однієї з ним статі.

Від молодших школярів підліток відрізняється і переходом від ігрових до реальних соціальних ролей. Якщо молодші ведуть себе в житті природно і безпосередньо, граючи роль тільки в грі, то підлітки починають пробувати себе в різних життєвих ситуаціях –роль лідера, роль знавця, роль дорослого. Особливо подобається підліткам грати роль дорослої людини серед старших по віку.

Особливості спілкування з такими дітьми:

- враховувати і дитячі, і дорослі риси дитини;

- надавати їм більше самостійності при виборі теми для спілкування, уникаючи твердження „ ти ще цього не зрозумієш”;

- не вимагати стандартного рішення питань, враховувати їх прагнення до оригінальності;

- дати можливість проявити себе у тій ролі, яку він для себе вибрав, навіть, якщо є велика впевненість в невдачі.

Психологічна допомога батькам підлітків

Перехідний вік починається з бурхливої перебудови організму, появи вторинних статевих ознак і закінчується входженням дитини до світу дорослих. Саме тому його називають «перехідним» . Необхідність цього переходу, набуття нового досвіду як у міжособистісних стосунках, так і в нових соціальних ролях і формах діяльності, прагнення самостійності наштовхуються на неможливість до кінця взяти за це відповідальність на себе. Протиріччя між потребою і прагненням бути дорослим і ставленням до підлітка як до залежної від батьків дитини, яка має певні обов’язки, що не завжди вже відповідають вимогам віку, загострюють ситуацію. Крім того, підліток залишається залежним від батьківської сім’ї, у якій задовольняється переважна більшість його потреб: матеріально-побутових, в емоційному контакті, любові, симпатії; виконується функція соціального контролю, виконується роль консультативної та спрямовуючої інстанції через виховання, прояснення-інформування.До типових поведінкових реакцій підліткового віку, або поведінкових моделей, належить реакція емансипації (прагнення визволитися з-під впливу батьків, учителів і дорослих узагалі), реакції групування з ровесниками (об’єднання та бажання зайняти гідне місце в групі підлітків), реакція захоплення (хобі-реакція).

Реакції емансипації можуть виявлятися не тільки в спробах уникнути впливу дорослих, а й у висміюванні, критиці звичних для них понять і цінностей - «старомодних» уявлень про честь, здоровий спосіб життя, сім’ю та ін. Реакція емансипації може виявляти себе через втечі з дому, нанесення татуювання, пірсінг, залучення до вживання алкоголю, паління, ранній початок статевого життя.Реакція групування виявляється у створенні референтних груп за місцем проживання, за місцем навчання або за спільними інтересами. Сама по собі ця реакція не може бути оцінена як негативна чи позитивна. Оцінювання впливу такої референтної групи на особистість підлітка можливе тільки з погляду спрямованості групи, її ціннісних орієнтацій. З одного боку, у групі реалізуються окремі потреби підлітка: у прийнятті, належності, структуруванні часу, безпеці й розвитку. З іншого боку, саме через механізми групового тиску група антисоціальної спрямованості може залучити підліткадо протиправних дій, зловживань психоактивними речовинами, сприяти його соціальній дезадаптації.Серед найпоширеніших хобі-реакцій, притаманних цьому віку -захоплення сучасною музикою, модою, відеофільмами, колекціонуванням, технологіями мультимедіа.Хобі-реакції згадують в контексті важковиховуваності в тому разі, якщо вони мають надмірний демонстративний характер, риси нав’язливості або не узгоджуються з уявленнями вихователів про бажане чи пристойне.Недаремно підлітковий вік вважають кризовим. Криза - «критичний момент життєвого шляху,., коли воля є безсилою перед обличчям подій, які охоплюють найважливіші життєві відносини людини (не в даний момент, а в перспективі реалізації життєвого шляху)», «феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху».Т.М. Титаренко дає також тлумачення кризи як такого віражу на життєвому шляху, коли під загрозою опиняється життєвий задум, проект майбутньої світобудови. Старий життєвий світ руйнується частково або майже дощенту. Людині доводиться відмовлятися від звичних уявлень про цінності, ідеали, смисли, цінності.Традиційно розрізняють кризи нормативні (нормальні) і ненормативні (анормальні).

Нормальна криза

Нормальна криза - це перехід від одного вікового етапу до іншого, наприклад, від молодшого шкільного віку до підліткового або від молодості до зрілості. Подібні кризи є нормальними, нормативними, оскільки немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя, яка б була позбавлена необхідності дорослішати, зростати, старіти, наближуючись до життєвого фіналу.Нормативність - це існування в межах норми. Вікові розлади мають не дуже тривалий, найчастіше непатологічний характер. Для оточуючих та навіть для самої людини ці розлади можуть бути майже непомітними. Особливості вікових розладів залежать від природжених конституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю виховання, взаємодії з оточуючими.Нормальна, тобто вікова криза, готується зсередини, час її дебюту визначається тим, наскільки людина засвоїла все те, що треба було опанувати на цій віковій сходинці, як вона підготувалася, часом несвідомо, спроквола, до змужіння чи зів’янення, старіння.Якщо людина чомусь обминула нормальний віковий період змінений старої оболонки, не пережила вчасно прогресивної, нормальної кризи або пережила її в дуже «стертій», невиразній формі, то збільшується ймовірність так званих регресивних, анормальних кризових станів.

Анормальна криза не пов’язана із завершенням певного етапу психічного розвитку, певною стадією життєвого шляху. Вона виникає в складних життєвих умовах, коли людина переживає події, що раптово змінюють її долю.Такі події можуть відбуватися в родинному, професійному, особистому житті. Особливо болісно переживаються життєві колізії після серії випадкових невдач, під час зростання загального невдоволення власною долею, супутником життя.Тяжкі життєві ситуації, які підштовхують людину до анормальної, ненормативної кризи, - це такі життєві обставини, що потребують від людини дій, які перевершують її адаптивні можливості, енергетичні ресурси.Ненормативні кризи, зауважує Т.М. Титаренко, руйнують не тільки діяльності, що вже є провідними. Вони зачіпають також і діяльності досить незрілі, не цілком засвоєні. Негативна фаза, під час якої відбувається процес руйнації, триває набагато довше, ніж у межах кризи нормативної.Вікова сегрегація. Вона виявляється в тому, що підлітки схильні триматися на відстані як від дітей молодшого віку, так і від дорослих - частково за власним вибором, частково за обставинами, що від них не залежать. Віддалення від дітей молодшого віку позбавляє їх можливості керувати й навчати тих, хто знає менше, ніж вони самі. їх відрив від світу дорослих означає, що вони позбавленіможливості виступати в ролі «підмайстра» - вчитися професіям, працювати поряд із досвідченими людьми на відповідальних посадах. І хоча вікова сегрегація не є загальною, але, за Г. Край-гом, «молоді люди щоденно протягом багатьох годин відірвані від основних видів діяльності, звичаїв і обов’язків суспільства».Тривала економічна залежність. У нашому суспільстві, якому притаманна передова технологія, де складну роботу виконують дорослі, молодь тривалий час зберігає залежне становище. У більшості випадків юнакам та дівчатам доступна лише така робота, яка не є ані цікавою за змістом, ані добре оплачуваною. Така ситуація призводить до продовження періоду залежності дітей від батьків, віддаляє той час, коли юнаки і дівчата зможуть повністю реалізувати свої здібності та збільшує їх фрустрацію і нетерпіння. На думку деяких вчених, юність є періодом обмеження прав і можливостей та жорстко визначених ролей (Фарбер). Інші вчені, такі, як Е. Еріксон, притримуються більше позитивних поглядів на юність, розглядають її як час, коли молода людина має змогу досліджувати різноманітні ролі та експериментувати з ними доти, доки не займе певну соціальну і професійну нішу.Нестабільність у світі. Г. Крайг підкреслює, що молоде покоління є більш вразливим для різноманітних суспільно-політичних, економічних та військових криз, у яких воно може брати як безпосередню участь і безпосередньо від них потерпати, так і страждати від опосередкованого впливу цих криз. Цей опосередкований вплив відбувається через засоби масової інформації, які повідомляють про кризи в інших країнах. До цього можна додати, що такий опосередкований вплив кризи відчувають діти батьків, що не мають змоги ефективно адаптуватися до складних суспільно-економічних умов життя в суспільстві, потерпаючи від хронічного дистресу, нооген-них розладів (за В. Франклом), необхідності тривалий час перебувати на заробітках далеко від сім’ї.Товариство мас-медіа. Підлітки з їх фізичними і когнітивни-ми здібностями, що стрімко розвиваються, часто відіграють роль пасивних споживачів продукції мас-медіа, замість того щоб активно впливати на навколишній світ і відчувати результати такого впливу. « Не виключено, що через це вони навчаються сприймати трагедію або жорстокість як щось звичайне чи розвивають в собі прагнення до грубої й натуралістичної стимуляції. Можливо, що вони моделюють свою поведінку, орієнтуючись на банальні або дивні події, які зображуються на екрані».Доповнимо перелік чинників, що поглиблюють суперечності кризи підліткового віку і мають причетність саме до нашого суспільства (за власними спостереженнями).Розшарування суспільства за майновою ознакою. Впливає на самопочуття дітей у школі, призводить до різноманітних деформацій у мотиваційній і поведінковій сфері, викривленні стосунків.Для сільської школи проблеми майнового, матеріального розшарування не настільки актуальні, але існують передумови формування почуття вторинності, другосортності щодо міської молоді за векторами «дозвілля - навчання - працевлаштування».

Міфи батьків, щодо їх участі в вихованні:1) батьки несуть відповідальність за те, щоб діти були щасливими, діяльними та повноцінними дорослими (міф частково закріплений законодавством). Насправді - батьки, опікуючи дітей, створюють лише умови для цього. У підлітковому віці додається нове завдання - допомогти набути незалежність та прийняти відповідальність за власне життя;2)підлітки не мають права на помилки. Розвінчати цей міф батькам може допомогти пропозиція згадати власну помилку, яка допомогла отримати важливий досвід і зробити значущі висновки;3) батьки не мають права на помилки;4) батьки краще за дітей знають, що їм потрібно, розуміють їх ліпше, ніж ті самі себе. Насправді батьки іноді не вміють навіть розмежувати бажання дітей і їх потреби;5) батьки повинні любити своїх дітей за будь-яких обставин. Насправді духовний зв’язок (любов) існує в будь-яких ситуаціях, але це не означає, що будь-яка поведінка дитини завжди повинна подобатись і заохочуватися. Батьки мають право сердитися на дитину і конструктивно проявляти навіть свої негативні емоції;6) батьки повинні мати владу над своїми дітьми. Насправді діти впливають не меншою мірою на батьків, аніж вони на них, бо вміють використовувати слабкості батьків. До того ж підлітки стають умілими маніпуляторами через те, що інші способи прояву владності: гроші, уміння, громадські зв’язки - їм поки що недоступні. Діти - особи з вільною волею, вони мають право на вільне волевиявлення, на самовизначення;7) знання про те, як бути гарними батьками, приходить само по собі. Насправді частіше ми наслідуємо прийоми виховного впливу власних батьків, іноді неефективні і навіть згубні або просто застарілі. Потрібно набувати певних навичок, відмовляючись від стереотипів і неефективних неусвідомлюваних шаблонів.Деякі істини, які протистоять міфам:1) будь-яка поведінка має причини; щоб впливати на поведінку, потрібно їх розуміти. Кожна людина (свідомо чи несвідомо) намагається чинити якнайкраще, схильна самовиправдовува-тись, якщо вчинки не є доцільними. Незнання і нерозуміння потреб дитини, мотивів її поведінки призводить у разі використання сталих методів впливу до ефекту « самопосилення порушення» : чим більше дитина прагне самостійності і чим більше батьки намагаються її контролювати, тим більше вона намагається вийти з-під контролю;2) більшість дітей зазнає подібних ускладнень. Ви не одні. Пояснити батькам це, допомогти згадати знайомих дорослих, які свого часу були «важкими» підлітками, а тепер є цілком гідними людьми - означає в консультативній роботі знизити надмірний тиск ситуації на батька, його надмірну тривогу чи почуття провини;3) у батьків також є права на увагу, повагу, порозуміння, свободу тощо. Ви не повинні бути «послідовними». Якщо якісь прийоми не спрацьовують, спробуйте щось інше;4) батьки мають право на помилку. З метою тлумачення цього принципу психологу-консультанту слід пояснити клієнтові, чим помилки відрізняються від досвіду і як отримувати зворотний зв’язок з негативним досвідом, а також допомогти проаналізувати вимоги (вірогідно надмірні і нереалістичні) батька до себе, як до людини, що має певні виховні обов’язки:- батьки користуються виховними прийомами, які раніше спрацьовували, але тепер не є ефективними й спричиняють лише поглиблення протиріч (феномен «самопосилення порушення» (Е. Ейдеміллер)). Серед цих прийомів залякування, підкуп, гіперконтроль, покарання, маніпулювання почуттям провини, ігнорування тощо;- нерозуміння мотивації підлітка, відчуття втрати контролю над підлітком і над виховною ситуацією в цілому призводить до відчуження від нього, подальшої втрати розуміння та контролю. Втрата емпатії як основи спілкування батьків з дітьми ілюструє, наприклад, ситуація, коли мати не може виконати просте «перевтілення» - поставити себе на місце власної дочки і описати (хоча б гіпотетично), що вона відчувала, про що думала в момент конфлікту;- для багатьох батьків, що звернулися по психологічну допомогу, актуальною є проблема свідомої саморегуляції емоційних станів. Ситуація спілкування з підлітком спроможна викликати в когось з них агресивність, або, навпаки, розгубленість і навіть страх, які зводять нанівець усі спроби конструктивного розв’язання протиріч. Тому озброєння батьків навичкам саморегуляції розглядається нами як окреме завдання консультативної роботи.Таким чином, можна бачити, що батьки нібито опиняються в багатьох «замкнутих колах», серед яких найголовнішими є такі. Застарілі (неефективні) прийоми виховного впливу спричиняють посилення небажаних відхилень у поведінці підлітка, що призводить до зростання тиску громадської думки на батьків і посиленню в них нервового напруження, відчуття тривоги, провини і, як наслідок, викликає нові спроби вплинути на підлітка застарілими методами.

Кiлькiсть переглядiв: 2007

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.